allanhan (allanhan) wrote,
allanhan
allanhan

Імена перших князів Київської Русі (етимологія)

Іван Ющук
З літописів відомі п’ять імен перших князів Київської Русі: Кий, Щек. Хорив (їхня сестра Либідь), Осколд і Дир.
Імена ще язичницькі. Але якого походження? Найавторитетніший “Этимологический словарь русского языка” М.Фасмера так тлумачить ці імена: Кий — від загальної назви кий, Щек — “неясно”; Хорив — від давньоперської назви гори Haraiva; Аскольд (Осколд) — з давньоскандинавського імені Hoskuldr, яке нібито означає “сивоголовий”; Дир — нема пояснення; Либідь — із давньоскандинавського імені Ulfheiðr. Те саме повторено й в “Етимологічному словнику української мови”. В Інтернеті ім’я Дир пов’язують з готським dyr чи djur “звір”. Виходить, що Руссю правили іноземці, за винятком хіба що одного — Кия, ім’я якого безсумнівно слов’янське. Насправді ж, імена всіх п’яти перших князів і їхньої сестри — слов’янські, праукраїнські. Насамперед треба мати на увазі, що наші далекі предки мали зовсім інші імена, ніж ті, що узвичаєно давати людям тепер. Вони відображали різні обставини родинного життя, риси характеру, побажання і могли бути однозвучні із загальними назвами предметів, тварин. Для імен обирали звичайно слова-архаїзми, які і звучали величніше, і менше сплутувалися з побутовими назвами.
1. Ім’я Кий походить від загальної назви кий (у давньослов’янській мові звучало кыи, як і тепер в українській). Але це слово в ті далекі часи мало дещо інше значення. Про це свідчить значення спільнокореневих слів як в українській, так і в деяких інших слов’янських мовах. Наприклад, у сербській мові слово киjа (варіанти киjак, киjача) ― це “груба сучкувата палиця з потовщеним кінцем, яким ударяють”, “довбня”; у болгарській мові кияк має одне із значень “булава”. В українській мові киянка ― “дерев’яний молоток”, діалектне киях ― “качан кукурудзи”, “рогіз”. У близькій до слов’янських литовській мові слово kujis означає “молоток”. Корінь кий той самий, що й у слові кувати, кую (тут відбулося чергування у ― и, як у словах: дух ― дихати, сухий ― висихати). Таким чином, можна зробити висновок, що первісно ім’я Кий означало “окута залізом довбня”, “булава”.
2. Ім’я Щек в українській мові можна співвіднести хіба що із словами тикати, тичка, сутичка (корінь тик). Початковий звук ш у ньому походить з префікса с-, як у слові щастя (старослов’янське съчѧстьнъ) чи щепа (від зчепити), а звук т зазнав чергування з ч, як у слові густий — гуща. Його значення прояснюється при зіставленні з іншими мовами. Зокрема, з ним споріднені німецьке слово Stich (запозичене російською мовою як штык), що колись означало “спис”, а також англійське stick (в українській мові воно запозичене як стек), яке й тепер означає, крім іншого, “колоти”, “полювати зі списом”. Отже, у давнину слово Щек, як є підстави припускати, означало “спис”.
3. У слові Хорив, коли його зіставити з такими словами, як красивий, правдивий, сміливий тощо, виділяється суфікс –ив і корінь хор. Цей корінь зберігся в словах хоробрий, хороший (які колись могли бути синонімами). Можна, отже, здогадуватися, що ім’я Хорив у давнину сприймалося як “сміливець”.
4. Жіноче ім’я Либідь споріднене з латинським alba “біла” (ця частина є в словах альбом, альбатрос, альбінос), з німецькою назвою річки Elbe “Ельба”, що має слов’янську назву Лаба, первісне значення якої так само “біла”. Білий колір в українців виступає як символ краси: Причарувала біле личенько (Нар. пісня); Біле личко, чорний вус (І.Котляревський); Не вимили біле личко сльози дівочі (Т.Шевченко). Ще порівняймо італійське bella “прекрасна” і наше біла. Тому можна припускати, що ім’я Либідь скоріш усього означає “красива”, “красуня”.
5 В “Этимологическом словаре” М.Фасмера подано маловідоме тепер слово оско́рд “велика сокира”, “ковальський інструмент для приковування головки бойової сокири”, старослов’янське оскръдъ, словенське oskrd “гострий молоток для насікання каменів у жорнах”, польське oskard “кирка”. Пов’язане зі скорода “борона”, скородити “боронувати”. Це так у М.Фасмера. До цього переліку слід додати ще верхньолужицьке woškrot “молоток для насікання каменів у жорнах”. У “Словнику української мови” (т. V) це слово подано у сполонізованій формі оскард — з голосним а замість закономірного о. Первісно звук р тут був складотворчим і в українській мові мав дати звукосполуку ор, не ар — як маємо в слові торг (у польській мові targ), І пояснення: “Те саме, що кирка”. Що це за інструмент, свідчить речення, взяте з твору К.Гордієнка: “Оскардами не лише зрубують навар в котлах, — дізнався Оверко, — а також тешуть дикий камінь”. У літописах ім’я одного з двох убитих варягами київських князів часто записують не тільки у формі Аскольд, а й у формі Осколдъ — з початковим о без м’якого знака. То, може, воно те саме, що й оскорд, тобто Велика Сокира? Але ж ці слова не зовсім однакові, щоб їх можна було беззастережно ототожнювати: в імені князя маємо звук л, а не р, як у слові оскорд. Тим часом у слові оскорд є збіг двох проривних приголосних — р і д. А українська мова, де може, уникає такого збігу: хрест, а не “крест”; хто, а не “кто”; розмовне дохтор, а не “доктор”; ім’я Віхтір у творі С.Васильченка, а не “Віктор”. Отже, і в імені князя один з двох проривних внаслідок регресивної дисиміляції мав перейти на щілинний. В українській мові р звичайно змінюється на л: рицар — лицар, рибарити — рибалити, мурує — муляр (не “мурар”!). Тож є всі підстави ім’я Осколд ототожнювати з таким грізним у ті часи видом зброї, як оскорд — Бойова Сокира! До речі, дієслово скородити, від якого, безперечно, й утворено ім’я Осколд (префікс о- в цьому імені надає відтінку доконаності дії), ще й дотепер зберігає значення “завдавати ударів”. У “Вирі” Григорія Тютюнника читаємо: “Де тільки яка заваруха на ярмарку або на храму, де пахне бійкою, — безпремінно й Інокентій там треться… Вривається з гиркою- фунтовичком у кулаці — і пішов скородити направо й наліво”. Те саме значення дієслово скородити має і в Т.Шевченка: “За що скородили списами Московські ребра??. Засівали, І рудою поливали… І шаблями скородили”.
6. Значення імені Дир (не Дір!) легко встановити, якщо взяти до уваги словенську мову. У ній dir (читається [дир]) — біг, чвал; dirka — змагання зі швидкості; dirkati — змагатися з бігу. У російській мові цей корінь зберігся у слові удирать, в українській він зредукувався в звороті дати драла й у словах дременути, драпати. Отже, ім’я князя Дира переконувало його одноплемінників, що він незрівнянний бігун. Це була одна з неодмінних рис справжнього воїна. Пригадаймо, як цю якість високо цінували стародавні греки. Отже, з повною підставою можна припускати, що імена перших князів Київської Русі мали такі значення: Кий — Булава, Щек — Спис, Хорив — Сміливець, Осколд — Бойова Сокира, Дир — Бігун, Либідь — Красуня. Адже й християнські імена творилися так само від загальних назв: Петро — Камінь, Микола — Переможець, Олексій — Захисник, Кузьма — Краса, Леон — Лев тощо…………………….Світлина-Олег Шупляк….Джерело-https://www.ridivira.com/uk/


Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 9 comments