June 27th, 2020

боярышник лоботомированный рашапитек

Правда, що може стати в горлі Кремля. Як українці починали освоєння Кубані

25 серпня 1792 року перші українські переселенці на чолі з полковником Савою Білим перетнули Керченську протоку й висадилися на острові Тамань у гирлі ріки Кубань.

З того часу прийнято вести відлік освоєнню Північного Кавказу європейською, християнською цивілізацією, чим згідно рішення російського імператорського двору займалися саме етнічні українці з Середнього Подніпров’я. Про це розповідає Еспресо.

Розрахунок Катерини II був простим: після остаточного розгрому Кримського ханства (1783) потіснити у гори місцевих осілих язичників-адигів (черкесів) та кочових мусульман-ногайців. Слід було лише знайти виконавців такої досить непростої місії. При цьому вони мусили бути 1) не місцевими; 2) відданими Її Величності та тим цінностям, які вона уособлювала.

Наближені до цариці фаворити з-поміж української олігархії швидко переконали її у безальтернативності власних послуг. Щойно завойований край вирішили заселити “своїми” – вільними православними козаками, які своєю чергою добровільно погодилися на масове переселення.

В такий спосіб вони прагнули врятуватися від неприйнятних для них наслідків ліквідації автономії Гетьманщини (1783) та зруйнування Запорізької Січі (1775), а саме від закріпачення й заборони козацького самоврядування.

Спецоперацією із заселення Кубані в Санкт-Петербурзі командував колишній полковник ніжинський та київський, а на той час вже прем’єр (канцлер) Василь Безбородько, а безпосередньо на місці – кошовий отаман Антін Головатий, якому найбільше допомагали сотники Захарій Чепіга і вже згаданий Білий.

Пропозиція, від якої не можна відмовитися

https://www.youtube.com/watch?time_continue=1&v=iaesp5OP5_U&feature=emb_logo



Козакам більше не було місця на Дніпрі. Не вважали за потрібне лишити їх і в завойованому їхніми ж життями сучасній Одеській, Миколаївській та Херсонській областях, котрі, знову ж таки за допомогою вчорашніх січовиків – того ж Головатого та його людей, були окуповані Росією.

Це вони вибили турків з Очакова, Хаджибея (перейменованого на Одесу) й Ізмаїла, заслуживши в такий спосіб милість цариці та приємний бонус у вигляді грамоти на “вічне володіння” Чорноморським козацьким військом землями Кубані.

Разом з тим на нових територіях українцям дозволяли зберігати традиційний полковий устрій, власний суспільний лад, мову, звичаї.

У відповідь вимагалася, звісно ж, участь у подальших військових аферах імперії й певні речі церемоніального плану: столицю, названу ім’ям Катерини, приналежність до фактично одержавленої церкви тощо. В усьому іншому свобода дій особливо не гарантувалася, але й не обмежувалася.

Дослідники нараховують 5 хвиль переселення українців на Кубань: 1792, 1803-1809, 1810-1811, 1820-1825 та 1848-1849. Починаючи з 1810, коли туди переїхали майже усі запорожці, російська адміністрація заходилася переміщати на східне узбережжя Азову реєстровців з нинішньої Чернігівської, Полтавської, Київської і Черкаської областей.

Катерино-Либідська Свято-Миколаївська пустош – найбільша святиня кубанських українців, архітектура якої точно повторювала Межигірський Спасо-Преображенський монастир. Іконостас там теж був з Межигір’я. Зруйновано більшовиками майже одночасно з Межігір’ям на Київщині

Азовське море, таким чином, стало внутрішнім морем українців. При цьому по той берег вони мали значно більше прав та можливостей, ніж по цей.

Свої перші селища (станиці) кубанські козаки називали за куренями на Січі, а вже потім – за тим містом чи селом на Великій Україні, звідки прибули переселенці (Хмельницька, Дніпровська, Брюховецька, Старокорсунська, Новомиколаївська та ін.). Найбільшою за кількістю населення у Краснодарському краї Росії досі є станиця Канівська, яка завдячує своєю назвою полковнику Павлу Животовському й Канівському куреню січовиків.

Серед назв населених пунктів у Краснодарському та Ставропольському краї досі трапляється така екзотика як хутір Мова чи станиця Пластунівська.

Кубанська Народна Республіка: народження та загибель

Традиційний козацький устрій, українська мова, точно такі як і на історичній Батьківщині імена, прізвища підтримували у кубанців відчуття політичної і культурною нерозривності з Подніпров’ям. Особливо сильно це проявилося під час Першої та Другої світової війни, коли в усіх українців з’явився шанс на визволення від поневолення Росією.

Варто наголосити, що у Києві кубанські землі вважали невід’ємною частиною України як тодішні ліві, так і праві. Єдиною принциповою розбіжністю між ними з цього питання були методи відвоювання Кубані: Грушевський та Винниченко віддавали перевагу дипломатії, а Скоропадський робив ставку на повстання проти “білогвардійців” й висадку гетьманського десанту.

4 січня 1918 року кубанці або, як вони тоді себе називали, “чорноморці” підтримали III Універсал Центральної Ради й звернулися з проханням про воз’єднання з Матір’ю-Україною.

Далі події розвивалися наступним чином:

28 січня – проголошується Кубанська Народна Республіка;

16 лютого – КубНР оголошує про вихід зі складу федеративної Росії (УНР, як відомо, перехворіла й успішно вилікувалася від “федералізації” роком раніше);

28 травня – на перемовинах в українській столиці побувала делегація Кубанської Ради. Скоропадський домовився з її керівником Миколою Рябоволом про поставки зброї й спільну військові кампанію проти денікінців.

За останніми історичними даними, влітку того року КубНР отримала від Української держави 9700 гвинтівок, 5 млн. патронів, 50 тис. снарядів для 3-дюймових гармат. Усе йшло за планом.

На допомогу кубанцям мали прийти 15 тис. вояків добре вишколеної в боях з більшовиками дивізії генерала Зураба Натіїва, але в останній момент Скоропадського підвели його стратегічні партнери – німці. Тоді кубанці зрозуміли, що їм слід розраховувати виключно на власні сили.

Не отримавши в повній мірі обіцяної Києвом підтримки й розриваючись у боротьбі між двома підступними ворогами (“червоними” та “білими”) молода республіка впала.

У ніч з 13 на 14 червня 1919 року денікінці застрелили Рябовола в готелі “Палас” у Новочеркаську, а вже 17 березня Червона армія увійшла до Катеринодару (сучасна назва – Краснодар).

Разом з окупантами у козацькі станиці прийшла колективізація, депортація, русифікація, штучний Голодомор і масові розстріли. На сьогодні там немає жодної української школи, жодного українського театру чи періодичного видання.

Пісня “Тече Кубань” про влаштований радянською владою геноцид українського народу. Виконує Кубанський козачий хор.

https://www.youtube.com/watch?v=D-LW8RvmTp0&feature=emb_logo


Проте із 5 млн населення Краснодарського краю півмільйона вважають своєю рідною мовою “балачку” (місцевий діалект української) й продовжують вільно користуватися нею у побуті.

Окрім того, влада дозволяє діяльність козацької народної самодіяльності, репертуар якої на 100% складається з українського фольклору.

Своя УПА

Вдруге у ХХ ст. кубанці надіслали на Велику Україну сигнал про готовність до спільної боротьби проти СРСР вже після Другої світової війни. На цю тему у ЗМІ вийшло кілька публікацій, в яких повідомляється про діяльність в околицях Краснодара партизанської “Козацької повстанської армії” (КоПА), бійці котрої нібито координували свої акції з проводом УПА.

Разом з тим повна закритість архівів російських спецслужб й “табу”, накладене на “український сепаратизм” в Кубані, роблять свою справу. Науковці наразі не можуть ані спростувати подібні уривчасті свідчення, ані підтвердити їх.

“Кубань вимагає приєднання до України”

Третім й поки що останнім символічним “сигналом” з Кубані, певно, можна вважати позицію кількох молодих людей на початку російського військового вторгнення в Крим та на Донбас.

Найактивнішу з них, 28-річну Дарину Полюдовову зі станиці Полтавської (тієї самої, з якої 1932 року депортували усе 27 тисячне населення) за, здавалося б, безневинний пост в мережі “ВКонтакте” засудили до 2 років позбавлення волі у колонії-поселенні.

Cуд встановив, що дівчина виготовила та розмістила демотиватор зі словами:

“SOS. Кубань: етнічні українці Кубані просять Україну та світову спільноту захистити їх від утисків російського шовінізму. Кубань вимагає приєднання до України – історичної батьківщини!”.

При оформленні статті використано репродукцію картини художника Геннадія Квашури “Переселення запорізьких козаків на Кубань”. Митець живе і працює у станиці Пашківській. Указом президента № 684/2006 від 17 вересня 2006 року йому присвоєно почесне звання “Заслужений працівник культури України”.

Джерело: espreso.tv

a_luganskiy (от 185.41.23.131)

27 июня 2020, 17:32:30











Самая большая станица Кубани - Каневская. Одна из самых больших - Ленинградская. До депортации восставших украинцев в 30-х называвшаяся Уманская. После обезлюденья заселенная семьями военнослужащих Ленинградского военокруга, откуда и новое название.

В этой топонимии вся этнографическая история Кубани.

Как и Дона. Организатором донского казачества был тот же самый человек, что и запорожского, который по пути на Астрахань основал станицу Черкасскую (позже Черкасск, позже Старочеркасская).
боярышник лоботомированный рашапитек

чому???

Нет описания фото.
Володимир Корнієць

Які думки Вас затронули???? коли ви постійно бачите де ви живете і читаючи цей текст ????

Позиції України у Європі та Світі:
1-e місце у Європі за територією - 603 628 км2;
4-е місце у світі по сукупній вартості природних ресурсів;
5-е місце у Європі і 29-е у світі по чисельності населення.

Україна - одна з найбагатших країн у світі за запасами природних копалин. Вона займає:
1-е місце у Європі за розвіданими вилученими запасами уранових руд;
2-е місце у Європі, 10-е місце в світі за запасами титанових руд;
2-е місце у світі за розвіданими запасами марганцевих руд (2,3 млрд тонн або 12% від світових запасів);
2-е місце у світі за запасами залізних руд (30 млрд. т);
4-е місце у світі за запасами калію (Стебницьке родовище);
2-е місце у Європі за запасами ртутних руд;
3-е місце у Європі (13-е у світі за запасами сланцевого газу (22 трлн м. куб);
7-е місце в світі за запасами вугілля (33,9 млрд. т)

Україна - аграрна країна:
1-е місце у Європі за площею орних земель;
3-е місце у світі за площею чорнозему (25 % світового обсягу);
1-е місце у світі з експорту соняшника та соняшникової олії (4-6 млрд. літ) в золоті (200-300 тон);
2-е місце у світі по виробництву і 4-е місце за експортом ячменю;
3-е місце у світі по виробництву і 4-е місце за експортом кукурудзи;
4-е місце у світі за обсягом вирощуваної картоплі;
5-е місце у світі з виробництва жита;
5-е місце у світі по виробництву бджільництва (75 тис тонн);
8-е місце у світі з експорту пшениці;
9-е місце у світі по виробництву курячих яєць;
16-е місце у світі з експорту сиру
Україна може забезпечити потреби в продовольстві для 600 млн осіб.

Україна - індустріальна країна:
1-е місце у Європі по виробництву аміаку;
2-е місце у Європі і 4-е у світі по потужності газотрансаортной система (вихідна пропускна потужність газотранспортної з країнами ЄС - 142.5 млрд. куб. м газу);
3-е місце у Європі і 8-е у світі за встановленої потужності атомних електростанцій;
3-е місце у Європі і 11-е у світі за довжиною мережі залізниць (21,7 тис. кілометрів);
3-е місце у світі (після США і Франції) з виробництва локаторів і локаційної техніки;
3-е місце у світі з експорту чавуну
4-е місце у світі з експорту турбін для атомних електростанцій;
4-е місце у світі на ринку будівництва ракет-носіїв і їх комерційного використання для виведення на орбіту корисних вантажів;
4-е місце у світі з експорту глин
4-е місце у світі з експорту титану
8-е місце у світі з експорту руд і концентратів;
9-е місце у світі з експорту продукції ВПК;
10-е місце у світі за обсягами виробництва сталі (32,4 млн. т).

Україна освічена країна:
За класифікацією Human Development report, Україна відноситься до країн з високим рівнем освіти. Чисельність докторів економічних наук в Україні становить 15 тис. чол., Кандидатів наук - понад 80 тис. Чол;
Україна займає 4 місце в світі за кількістю людей з вищою освітою, при цьому рівень освіти вище, ніж середній європейський;
9-е місце у світі за кількістю студентів з-за кордону;
9-е місце у Європі за чисельністю користувачів мережі інтернет

P.S. Та чомуж так "хреново" живеться українцям в Україні?!

боярышник лоботомированный рашапитек

против исторических документов не попрешь – и Крым, и Кубань – это Украина

Историк: против исторических документов не попрешь – и Крым, и Кубань – это Украина
Как информирует Replyua.net, известный украинский историк и политолог Виктор Таран пишет на своей странице в Facebook, адепты СССР любят рассказывать миф о том, что во времена Союза территория Украины – выросла. Особенно об этом любят говорить спикеры телеканалов и вечерних ток-шоу Виктора Медведчука.

По словам Тарана, на самом деле они – нагло врут. Чтобы в этом убедиться, надо посмотреть на проект карты Украины, которую украинская делегация привезла на Парижскую конференцию в 1919 году. Украинская делегация настаивала на том, чтобы мир признал Украину именно в таких границах. Как видно на карте в состав УНР включены Крым, Кубань и некоторые районы Области Войска Донского и Слободской Украины. Эти планы не были реализованы в связи с поражением сторонников украинской независимости в Гражданской войне и оккупации Украины войсками Польши, Чехии и большевистской России

Историк подчеркивает, поэтому, каждый раз, когда адепты «совка» будут апеллировать к вам этим аргументом, вспоминая эту карту, смело им говорите: «Вы лжете! Из-за оккупации Украины российскими большевиками в 1919 году Украина существенно потеряла свои территории». Сейчас исторические земли Украины находятся под оккупацией России, но рано или поздно мы эти территории вернем, потому что и Крым, и Кубань – это Украина. Читайте также – в НАБУ решили перенять опыт ГБР.
боярышник лоботомированный рашапитек

«Крым — наша земля. России мы его не дарили и не продавали»

— последнее слово крымскотатарского правозащитника Эмира-Усеина Куку в суде

25 июня 2020 21:13
Эмир-Усеин Куку. Фото: Антон Наумлюк, Ґрати
Эмир-Усеин Куку. Фото: Антон Наумлюк, Ґрати

В ноябре 2019 года Южный окружной военный суд в Ростове-на-Дону приговорил шестерых крымских татар из Ялты и окрестных поселков к заключению сроком от 7 до 19 лет. Их судили по обвинению в принадлежности к исламской партии Хизб ут-Тахрир — запрещенной и признанной террористической в России и свободно действующей в Украине и большинстве европейских стран.

Все они отрицают причастность к терроризму, правозащитное движение «Мемориал» признало их политзаключёнными.

Один из них — крымскотатарский правозащитник Эмир-Усеин Куку. Суд приговорил его к 12 годам колонии строгого режима.

Сегодня Апелляционный военный суд в подмосковной Власихе оставил без изменения приговор крымским мусульманам, и, в том числе, Эмиру-Усеину Куку. Перед тем, как судьи ушли в совещательную комнату, он выступил с последним словом, которое можно назвать образцом манифеста крымского политзаключенного.

Куку передал текст последнего слова «Ґратам» через адвоката. Мы публикуем его полностью.

Collapse )